Анатолій Білий міцно тримається за Сталіна в Тель-Авіві.
фото: Олександр Ханін
Де ховають Віссаріоновича
П’єса про Сталіна з російськими топ-акторами йде в містах світу. У тому числі в Москві.
24 березня в Ризі відбудеться вистава-читка “як ми ховали Йосипа Віссаріоновича”. У головній ролі-радянського вождя (вірніше, режисера на ім’я Вольдемар, який поступово перетворюється на Сталіна) – виступить Олександр Філіпенко. А ще: Анна Монгайт*, Шаміль Хаматов, Антон Долін*,Кирило Набутов… Тобто ті, хто на сьогоднішній день виїхав з Росії. Прем’єра читки цієї п’єси відбулася в 2019 році в Москві, тоді в головних ролях виступили Максим Суханов і Юлія Ауг. Сьогодні її показують за кордоном (Ізраїль, Польща, Німеччина, Чехія, Грузія). Але і в Москві в Театрі.doc поки ще можна подивитися цей твір. Саме там його вперше побачив Філіппенко
– Так, Олександр Георгійович був у Театрі.doc. Я, до речі, вважаю, що актори, які зараз грають в Москві в цьому спектаклі, та й в інших спектаклях Doca, – просто герої, – ділиться з «співрозмовником» автор п’єси Артур Соломонов.
– А щодо того, чому він прийняв рішення про участь в Ризькій читці, можу процитувати самого Філіпенко: “мене приваблює роль цього монстра, який досі не забутий, страшний і має вплив. Так давайте спробуємо нарешті поховати його разом! Адже дія п’єси відбувається в наші дні, а значить, у нас все-таки є шанс на ці похорони. Хоча б на сцені…»
У п’єсі показано взаємозв’язок сталінізму і путінізму, як минуле вривається в сьогодення, опановує ним і прагне захопити майбутнє. Туга за диктатором і диктатурою, мука – кому б вручити свою свободу… Все це властиво не тільки сучасній Росії: зараз багато розчарованих в демократії. Але в РФ, як завжди, ця тенденція приймає гранично гротескні, гранично абсурдні, жахливі форми. Прекрасне середовище для письменника, для спостережень за людиною, але, як то кажуть, для «звичайного життя» – це справжнє випробування.
– Артуре, а як визначаєте, хто братиме участь у тій чи іншій читці-виставі?
– Завжди складається по-різному, залежить від можливостей запрошуючої сторони, від міста, де пропонують провести читку. Наприклад, в Празі, у фестивалі Антона Литвина Kulturus, в рамках якого пройшла читка, брали участь Віктор Шендерович*, Ольга Романова, Олександр Морозов, Олександр Дельфінов – тобто переважно не професіонали в театрі, але дуже яскраві особистості, і вельми артистичні. За тим же принципом була зроблена читка в Чорногорії (її організував чудовий фонд «Прістаніште») – там брали участь журналістка Вікторія Івлєва, Олександр і Володимир Шмельови (і прекрасно виконали ролі дами з Міністерства, Леніна і Хрущова), а музичний супровід у нас було від Михайла Борзикіна – легендарного музиканта, творця групи «Телевізор». Також в цій читці брали участь прекрасні актори з України Віктор Кошель і Катаріна Сінчілло – до речі, це рідкісний випадок останнього часу, коли на одній сцені разом виступали російські та українські виконавці. Роль невидимого президента зіграв Марат Гельман*. А в Берліні брали участь тільки професіонали – Максим Суханов, Микита Кукушкін, Варвара Шмикова, Олександр Горчилін. Уявляєте, як складно було б зібрати такий колектив в Москві?! У Тель-Авіві головну роль виконав Анатолій Білий, і це був вже повноцінний спектакль.
– Пам’ятається, проблеми з цією виставою в Росії почалися в 2021 році, після прем’єри в Челябінському Камерному театрі…
– Так-так, тоді члени партії “Комуністи Росії” виходили до театру з плакатами «Руки геть від Сталіна!”Потім полетіли листи обурених громадян-в прокуратуру, в ФСБ, в Адміністрацію президента.
Вистава мужньо трималася в репертуарі при постійних аншлагах, що не дивно, адже протести сталіністів зробили постановці колосальну рекламу. Але Челябінський спектакль, як я розумію, не пережив військову цензуру. Зараз його в репертуарі немає, незважаючи на успіх і затребуваність.
/Олег Перанов.
*Влада РФ вважає іноагентом.
