У Будві, Херцег-Нові та в Барі відбулося читання п’єси Артура Соломонова «Як ми ховали Йосипа Віссаріоновича». Ця п’єса — про владу, історію, сучасність, свободу і силу людського духу. Зібрано €3780.
Ділимося враженнями тих, хто побував на читці.
▪︎ Дар’я Терещенко: «Дивилася на одному диханні, і дуже хочеться подивитися ще не раз. Вийшов справжній трагіфарс, де глядачеві дуже смішно, а у фіналі мурашки. Коли є такий живий театр, який дихає разом із часом, є надія на світле, на вільне ЗАВТРА!!!»
▪︎ Анна: «Мені здається, що формат читки та її мандрівки світом із різними акторськими складами й інтонаціями, що віддзеркалюються сучасною дійсністю — дуже актуальна й потрібна ідея сучасного театру, особливо емігрантського, що також відбиває сучасну дійсність.»
▪︎ Ася Бурмістрова: «П’єса, її сюжет, герої стали для мене дзеркалом, через яке можна було подивитися і відрефлексувати минуле, сьогодення і майбутнє моєї країни, Росії.»
▪︎ Салават Вахітов: «…Увесь світ Театр, а люди в ньому Актори, і як легко вирішують долю не однієї людини і не колективу театру, а цілих народів закоренілі тирани, як то Сталін, Ленін чи Путін. Смислові паралелі змушують нас не тільки міцно замислитися, а й, завдяки іронії Автора, посміхатися і сміятися над оскаженілими тиранами. Вони немов втрачають свою величність, історичний масштаб, перетворюючись на клоунів.»
Дякуємо всім, хто став частиною цієї важливої події. Хто був на читці, поділіться своїми враженнями в коментарях. Який момент вам запам’ятався найбільше?
P.S. Дуже вдячні фотографам-волонтерам за фотоматериали.
Олександр Данилов, фото
Олексій Лабунський, фото
Валерій Василевський, фото
Анна Рикшина, фото
